Францисканська Коронка Семи Радостей Пресвятої Діви Марії

Найбільший францисканський історик Люк Воддінг (англ. Luke Wadding, 1588 – 1657) у своїй монументальній праці Annales Minorum (t. X, ad a. 1422, n.8) подає таку версію народження Францисканської Коронки:

У 1422 р. до Ордена Братів Менших вступив один побожний юнак, який, будучи ще світською людиною, мав прекрасну звичку щодня покладати біля ніг статуї Пресвятої Діви Марії зібраний ним букет живих квітів. У новіціяті, присвяченому благочестивим вправам та іншим заняттям, передбаченим статутом, він не міг задовольнити свій благочестивий звичай щодо Пресвятої Богородиці. Це відвернуло його від вступу до Ордену і він вирішив піти, щоб продовжувати дарувати квіти Діві Марії. Однак, перш ніж вийти з новиціяту, він став на коліна перед образом Божої Матері, просячи її про опіку. Тоді Марія з’явилася йому і промовила до нього: “Не сумуй, що ти повинен був відмовитись від своєї славної практики дарувати мені квіти. Я навчу тобі, як ти зможеш подарувати мені букет, який нескінченно цінніший за квіти, які ти коли-небудь приносив до мене. Віднині ти будеш дарувати мені букет щодня, але не квіти, які в’януть і всихаюь, а букет молитов, що складається з Ангельського Привітання. Промов десять “Радуйся, Маріє…” та одного разу, “Отче наш”, щоб відсвяткувати невимовну радість, яку Я мала, коли зачала Слово Боже у своєму лоні. Повтори ті самі молитви на згадку про мою радість, коли я пішла відвідати свою родичку св. Єлізавету. Таким же чином святкуй радість, яку я пережила, народжуючи без болю і порушення дівоцтва свого сина Ісуса Христа. Продовжуй святкувати мою радість під час поклоніння Мудреців зі Сходу, які прийшли, вклонитися Ісусові, потім – мою радість, коли ми з моїм Пресвятим Обручником знайшли Ісуса в храмі, далі – при Його славному Воскресінні, і нарешті останні десять “Привітань” і один “Отче наш”, промов щоб відсвяткувати радість мого Внебовзяття. Якщо ти будеш побожно промовляти ці молитви щодня, це буде в сто разів приємніша жертва для мене і набагато більша заслуга для тебе, ніж квіти, які ти мені досі приносив. Юнак зрозумів голос Марії і з великою відданістю почав молитися Пресвятій Богородиці. Одного разу новіційний настоятель, побачивши скрізь привідкриті двері цього юнака, зупинився, щоб спостерігати, як він поводиться, перебуваючи в самоті. І тоді він побачив дивну річ. Новіціянт, стоячи на колінах, молився; біля нього стояв ангел і нанизав чудові троянди на золоту нитку. Коли він вже мав їх десять, він прив’язав конвалію, зв’язав обидва кінці і поклав таким чином утворену корону (вінок) на голову юнака. На запитання, що новіціянт відмовляє і хто навчив його цієї молитви, той розповів про своє видіння. Відтоді датуюється у францисканських монастирях – згідно з розповіддю Л. Ваддинга – звичай промовляти Коронку Семи Радостей Пресвятої Богородиці, тобто Серафічну вервицю. За молитву цією Вервицею, брати Першого Ордену, сестри Другого Ордену та світські Третього Ордену, а також брати та сестри у парафіях, якими опікуються брати францисканці, можуть отримати повний відпуст на звичайних умовах (Таїнство сповіді, Євхаристійне причастя та молитва у намірах Святішого Отця). Однак, усі інші вірні можуть також отримати цей відпуст, публічно промовляючи цю Коронку у францисканській парафїї разом із братами.

* * *

«Блаженною Ти є, Маріє, Дочко Давида, і блаженний плід, дарований Тобі! Нехай буде слава Отцю, який дав Сина для нашого спасіння, і Духові слава, який дає нам пізнати свою тайну, – слава Його імені!» Св. Єфрем Сирін