Заповіт святого Франциска (1226)

Господь так дав мені, братові Францискові, розпочати чинити покуту: коли я був у гріхах, мені здавалося річчю дуже гіркою бачити прокажених. І Господь сам привів мене поміж них, і я чинив їм милосердя. І коли я відходив від них, те, що здавалося мені гірким, перетворилося для мене в солодкість душі й тіла; опісля я трохи почекав і залишив світ. І Господь дав мені таку віру в храмах, що так просто я молився і казав: Поклоняємось Тобі, Господи Ісусе Христе, [тут] і в усіх храмах Твоїх, які існують по всьому світі, й благословляємо Тебе, бо через Твій святий хрест Ти відкупив світ. Пізніше Господь дав мені й дає таку велику віру в священиків, які живуть згідно з засадами святої Римської Церкви задля їхнього сану, що, навіть якби мене переслідували, я хочу до них удаватися. І якби я мав таку велику мудрість, яку мав Соломон, і зустрів би бідних священиків цього світу в парафіях, у яких вони перебувають, не хочу проповідувати всупереч їхній волі. Їх, і усіх інших хочу боятися, любити і шанувати, як моїх панів. І не хочу помічати в них гріха, бо розпізнаю в них Сина Божого, і вони – пани мої. І роблю це, бо нічого, що стосується самого Всевишнього Сина Божого, не бачу тілесним зором в цьому світі крім Його Пресвятого Тіла і Пресвятої Крові, які вони отримують і тільки вони уділяють іншим. І бажаю, щоб ці пресвяті тайни понад усе звеличувалися, вшановувалися і зберігалися в достойних місцях. І де б я не знайшов написані найсвятіші імена і слова Його, які знаходяться у негожому місці, я бажаю їх збирати і прошу, щоб їх збирали і клали у гідному місці. І всіх богословів, і тих, хто подає найсвятіші Божі слова, ми повинні цінувати і поважати, як тих, хто подає нам духа і життя (пор. Йн 6, 63-64).

І потім, коли Господь дав мені братів, ніхто мені не показував, що я повинен робити, але сам Всевишній об’явив мені, що я повинен жити згідно зі способом святого Євангелія. І я казав записати це коротко і просто, і Владика Папа мені це затвердив. І ті, хто приходив, щоб прийняти цей спосіб життя, роздавали вбогим все, що могли мати (пор. Тов 1, 3), і задовольнялися однією тільки рясою, полатаною зісподу і зверху, паском і штанами. І ми не хотіли мати більше. Божественний Офіцій ми, клірики, відправляли так, як інші духовні, неклірики відмовляли: Отче наш; і досить охоче ми перебували в храмах. І ми були невченими і підданими всім. І я працював моїми руками, і хочу працювати; і дуже хочу, щоб усі інші брати працювали, бо цього вимагає порядність. Ті, хто не вміє працювати, нехай навчаться, не задля хтивості, аби отримати платню за працю, але задля прикладу і щоб уникнути безділля. А коли нам дадуть винагороду за працю, удаваймося до столу Господнього, просячи милостиню від дверей до дверей. Господь об’явив мені таке привітання, щоб ми казали: „Нехай Господь дасть тобі мир”. Нехай брати остерігаються, щоб взагалі не приймати храмів, вбогих помешкань і всього, що для них будується, коли б це не співпадало зі святою вбогістю, яку ми обіцяли в Уставі, зажди гостюючи там, як чужинці і прочани (1 Пт 2, 11).

Суворо наказую під послухом усім братам, де б вони не знаходилися, щоб не наважувалися ані особисто, ані через посередників просити будь-якого [рекомендаційного] листа у Римській Курії ані для храму, ані для іншого місця, ані для проповідування, ані з приводу тілесного переслідування; але, якби десь їх не прийняли, нехай утікають до іншого краю чинити покуту з благословенням Божим.

І я дуже жадаю бути слухняним генеральному міністру цього Братства і тому гвардіанові, якого йому буде до вподоби визначити для мене. І так хочу бути схопленим його руками, щоб я не міг ані йти, ані робити щось всупереч послухові і його волі, тому що він є моїм паном. І хоча я простий і немічний, проте хочу завжди мати клірика, який відправляв би для мене Офіцій, як наказано в Уставі. І всі інші брати повинні так само слухатися своїх гвардіанів і відправляти Офіцій згідно з Уставом. А якщо б знайшлися брати, котрі не відправляють Офіцій згідно з Уставом і хотіли б його звершувати інакше, або не були б католиками, то всі брати, де б вони не були, у разі зустрічі з таким братом під послухом повинні представити його найближчому кустошу того місця, в якому його зустріли. А кустош міцно зобов’язаний під послухом пильно його стерегти вдень і вночі, як в’язня, так, щоб не міг вирватися з рук його, доки особисто його не віддасть в руки свого міністра. А міністр міцно зобов’язаний під послухом відіслати його через таких братів, які і вдень, і вночі стерегли б його, як в’язня, доки не представлять його пану Остії [кардиналу Гуґоліну], який є керівником, покровителем і наставником усього Братства. І нехай брати не говорять: „Це інший Устав”, бо це нагадування, настанова, заохочення і мій заповіт, котрий я, найменший брат Франциск, залишаю вам, братам моїм благословенним, задля того, щоб ви краще у католицькому дусі дотримувалися Уставу, на який присягали Господу.

А генеральному міністрові і всім іншим міністрам і кустошам під послухом забороняю до цих слів щось додавати або віднімати. І нехай завжди мають при собі цей текст поряд з Уставом. І на всіх капітулах, які проводять, коли читають Устав, нехай читають і ці слова. І всім моїм братам клірикам і неклірикам суворо наказую під послухом не впроваджувати пояснень ані до Уставу, ані до цих слів, кажучи: „Так це треба розуміти”. Але як дав мені Господь просто і ясно говорити і писати Устав і ці слова, так просто і без пояснень розумійте їх і зі святими вчинками дотримуйтесь аж до кінця.

І кожний, хто цього дотримається, нехай в небі сповниться благословенням Всевишнього Отця і на землі сповниться благословенням возлюбленого Його Сина з Пресвятим Духом Утішителем і з усіма небесними силами, і всіма святими. І я, найменший брат Франциск, ваш слуга, наскільки можу, підтверджую вам внутрішньо і зовнішньо це найсвятіше благословення.